“А коли прогрішиться твій брат проти тебе, іди й йому викажи поміж тобою та ним самим; як тебе він послухає, ти придбав свого брата”. — Матвія 18:15
У 2010 році на індонезійський острів Суматра обрушилося цунамі, внаслідок якого загинуло понад 400 людей. Загибелі людей можна було б запобігти чи звести до мінімуму, якби система попередження спрацювала належним чином. Однак буї, що сигналізували про наближення гігантських хвиль, відірвалися і попливли в океан.
Христос поклав на нас відповідальність застерігати один одного про те, що може заподіяти духовну шкоду. Згідно з Його розпорядженням, віруючий, проти якого згрішив інший, повинен наодинці смиренно та з молитвою вказати кривдникові на його гріх (Мт. 18:15). Якщо той розкається, то конфлікт вважатиметься вичерпаним, а відносини – відновленими. Але якщо він не захоче визнавати провину, тоді треба взяти з собою “ще одного чи двох” (в. 16). Коли той, хто згрішив, і в цьому випадку не покається, питання потрібно поставити перед церквою (в. 17), а якщо він не послухає церкви, то таку людину слід відлучити від спільноти християн. Однак при цьому, звичайно ж, треба продовжувати молитися за нього і виявляти до нього любов Христа.
Будемо просити в Бога мудрості, щоб із любов’ю попереджати один одного про небезпеку нерозкаяного гріха, а також говорити і про радість відновлення відносин із Небесним Отцем та іншими віруючими. У цьому випадку сповняться слова Господа: “де двоє чи троє в Ім’я Моє зібрані, там Я серед них” (в. 20).
Як ви можете зі смиренням та любов’ю викрити когось у гріху? Чим небезпечний нерозкаяний гріх?
Боже, допоможи мені любити інших настільки, щоб із любов’ю попереджати їх, якщо я побачу, як вони впадають у гріх.
Автор: Марвін Уїльямс
“Не роби собі різьби і всякої подоби”. — Вихід 20:4
Ось вам кілька порад для відпустки. Якщо ви проїжджатимете через місто Мідлтон (штат Вісконсін), відвідайте Національний музей гірчиці. Там ви побачите 6090 різних видів гірчиці з усього світу. У місті Маклін (штат Техас) на вас чекає дивовижний Музей колючого дроту. Хоча, мабуть, дивовижнішим є той факт, що хтось цим захоплюється…
Речі, які ми вважаємо важливими, можуть багато сказати про нас. Один письменник каже, що навряд чи знайдеться заняття гірше, ніж відвідування Музею бананів (хоча ми скромно дозволимо собі не погодитись).
Над усім перерахованим можна посміятися, проте зізнаємося, що в наших серцях є власні музеї – місця, де ми вшановуємо ідолів власного виробництва. Господь сказав: “Хай не буде тобі інших богів передо Мною… Не вклоняйся їм і не служи їм” (Вих. 20:3, 5). Але ми все одно це робимо, створюємо собі “різьблених богів”. Це може бути багатство, пристрасть, успіх або ще якась “привабливість”, якій ми потай вклоняємося.
Легко прочитати цей текст і не зрозуміти суті. Так, Бог запитає нас про музей гріха, який ми собі створили. Але Господь “чинить милість тисячам поколінь тих, хто любить [Його]” (в. 6). Він знає, наскільки мізерні наші “музеї”. І Він знає, що справжнє щастя отримується лише в любові до Нього.
Чи є у вас неугодна Богу сфера, яку ви тримаєте в таємниці? Що ви з нею маєте зробити?
Боже, я хочу, щоб Ти був у центрі мого життя. Допоможи мені позбутися всіх ідолів.
Автор: Кеннет Петерсен (гість)
“Для всього свій час, і година своя кожній справі під небом”. — Еклезіястова 3:1
Нещодавно я натрапив на корисне слово – зимівля . Зима – це час, коли природа завмирає. Письменниця Кетрін Мей використовує слово “зимівля”, щоб описати нашу потребу у відновленні під час “морозних” сезонів життя. Я знайшов цю аналогію дуже корисною. Мій батько помер від раку. Втрата на кілька місяців позбавила мене життєвих сил. Не бажаючи сповільнювати ритм життя, я боровся з цією зимою, молячись, щоб скоріше повернулося літо.
Еклезіяст сказав: “Для всього свій час, і година своя кожній справі під небом”. Є час сіяти та жати, плакати та сміятися, сумувати та танцювати (Екл. 3:1-4). Я роками читав ці слова, але розуміти їх почав лише тоді, коли в моєму житті настала зима. Ми мало можемо впливати на ці відрізки часу, але слід пам’ятати: всі вони колись закінчуються. Зробивши свою справу, вони підуть. І хоча ми не завжди розуміємо, що відбувається, Бог робить через них важливу працю (в. 11). Мій час нарікання ще не закінчився. Але прийде момент, і я тріумфуватиму. Як рослини і тварини не борються із зимою, так і мені потрібно заспокоїтись і дозволити Богу зробити необхідне оновлення.
“Господи, – молився мій друг, – зроби Свою добру працю в серці Шерідана в цей скрутний час”. Його молитва була кращою за мої. У Божих руках різні часи незмінно приносять користь. Підкоримося Його волі та шукатимемо Його оновлюючої дії кожного сезону.
Коли ви хотіли, щоб важкий період життя закінчився швидше? Чого, на вашу думку, очікує від вас Бог у цей час?
Боже, дякую, що Ти використовуєш усі часи життя для моєї користі та Твоєї слави.
Автор: Шерідан Войсі
“І хто не візьме свого хреста, і не піде за Мною слідом, той Мене недостойний”. — Матвія 10:38
У 155 році після Р. Х. служитель ранньої церкви Полікарп постав перед римським судом. Під загрозою спалення на багатті йому запропонували зректися Христа. Проте він відповів: “Уже вісімдесят шість років я служу Йому, і Він нічим мене не скривдив. Як же я можу хулити Царя мого, Який мене врятував?” Відповідь Полікарпа може нас надихнути, коли ми зіткнемося з випробуваннями через віру в Христа, нашого Царя.
За кілька годин до арешту Ісуса Петро рішуче заявляв про свою вірність: “За Тебе я душу свою покладу!” (Ів. 13:37). Але Господь, Який знав Петра краще, ніж сам Петро, відповів: “Поправді, поправді кажу Я тобі: півень не заспіває, як ти тричі зречешся Мене” (в. 38). Але після воскресіння Господа той, хто зрікся Його, став сміливо служити Йому і, зрештою, прославив Його своєю смертю (див. Ів. 21:16-19).
Ви Полікарп чи Петро? Будемо чесні, більшість із нас більше схожі на Петра. У нас теж трапляються “перебої з мужністю”, коли ми не в змозі говорити чи чинити як віруючі в Христа. Але такі випадки, чи то в школі, чи на роботі, чи вдома, не визначають нашої сутності. Якщо трапиться невдача, то з молитвою обтрусимо з себе пил і знову звернемося до Христа, Який помер за нас і живе в нас. Він допоможе нам бути вірними і сміливо йти за Ним щодня попри всі труднощі.
У яких випадках вам потрібно більше сміливості, щоб виступити за Христа? Що допомагає вам свідчити про Нього?
Небесний Отче, пробач мені, коли я піддаюся страху і зраджую Тебе своїми словами та ділами. Мені потрібна Твоя сила, щоб бути сміливим послідовником Христа.
Автор: Артур Джексон
“Куди я від Духа Твого піду, і куди я втечу від Твого лиця?” — Псалом 138:7
Офіцер обшукав мене, а потім я увійшла до окружної в’язниці, розписалася в журналі відвідувань і сіла в переповненому вестибюлі. Тихо молячись, я дивилась, як дорослі нервують і зітхають, а діти скаржаться, що їм нудно.
Приблизно за годину озброєний охоронець зачитав список імен, серед яких було і моє. Наша група пішла за ним у кімнату та розмістилася на стільцях. Коли мій пасинок опустився на стілець з того боку товстого скла і підняв трубку, на мене накотилася хвиля важкої безнадійності. Я розплакалася. І в той же час у моєму серці з’явилася переконаність, що цей молодий хлопець все ще залишається в межах Божої досяжності.
У Псалмі 138 Давид говорить: “Господи, випробував Ти мене та й пізнав… і Ти всі путі мої знаєш” (Пс. 138:1-3). Після проголошення Божого всезнання він переходить до прославлення Його турботи та захисту (в. 5). Приголомшений безмірністю Божого знання і глибиною Його проникнення в людську сутність, Давид ставить два риторичні запитання: “Куди я від Духа Твого піду, і куди я втечу від Твого лиця?” (в. 7).
Коли ми або дорогі нам люди опиняємось у ситуаціях, у яких ми усвідомлюємо свою безпорадність і безнадійність, Божа рука залишається сильною та твердою. Навіть якщо нам здається, що зайшли надто далеко, ми все одно залишаємося в межах Його досяжності.
Як усвідомлення того, що Бог усюдисущий, вплинуло на вашу віру? Як Він утішав вас, коли ви відчували безпорадність і безнадійність?
Люблячий Небесний Отче, допоможи мені пам’ятати, що Ти завжди можеш і хочеш допомогти мені та тим, хто мені дорогий.
Автор: Сошіль Діксон
“І Він буде судити між людьми”. — Ісаї 2:4
Найдовша межа у світі пролягає між США та Канадою. Її довжина складає 8891 км по суші та воді. Робітники регулярно вирубують молоді дерева на відстані трьох метрів з обох сторін, щоб кордон можна було легко розрізнити. На його шляху встановлено понад вісім тисяч кам’яних знаків, щоб кожен, хто зайшов, відразу міг зрозуміти, що тут пролягає розділова смуга.
Проведений серед лісів кордон свідчить про поділ держав і культур. Ми, християни, чекаємо на час, коли Бог усуне подібні поділи й об’єднає всі народи світу під Своїм керівництвом. Пророк Ісая передбачив майбутнє, в якому храм Божий буде відновлений і прославлений (Іс. 2:2). Люди з усіх народів зберуться, щоб навчитися “ходити стежками” Господа (в. 3). Ми більше не покладатимемося на безуспішні людські зусилля з підтримки миру. Сам Господь судитиме народи і вирішуватиме всі суперечки (в. 4).
Чи можете ви уявити світ без поділів та конфліктів? Саме такий світ обіцяє нам Бог! Якими б не були відмінності між нами, ми можемо “ходити у світлі Господньому” (в. 5) і вірно служити Йому вже зараз. Ми знаємо, що Господь править світом і одного разу Він об’єднає Свій народ під одним прапором.
Який поділ у сучасному світі особливо тяжко переносити вам? Як очікування вічного Царства Божого надає вам сили?
Боже, я визнаю Твоє панування над усіма владами світу. Ти царюєш над усім.
Автор: Карен Пімпо
“Вірний Той, Хто вас кличе, Він і вчинить оте!” — 1 Солунян 5:24
Вісімнадцятиліття ознаменувало настання нового періоду в житті нашої доньки. Тепер вона була повнолітньою і мала право голосувати на виборах, а незабаром мала закінчити й школу. А я раптом усвідомила, що в моєму розпорядженні залишилося зовсім мало часу, щоб навчити її жити самостійним життям, розпоряджатися фінансами, осмислювати світові проблеми та приймати мудрі рішення.
Моє почуття обов’язку щодо доньки цілком зрозуміле. Адже я люблю її і хочу для неї найкращого. Але я також розумію: хоча мені відведено важливу роль у її житті, головне залежить не від мене. Апостол Павло, звертаючись до солунян – людей, яких він вважав своїми духовними дітьми, оскільки від нього вони почули про Христа, закликав їх наставляти один одного (1 Сол. 5:14-15). Однак насамперед він довіряв їхнє духовне зростання Богові. Павло вірив, що Сам Господь “освятить їх у всій повноті” (в. 23).
Апостол віддав у Божі руки те, чого не міг зробити сам: приготувати солунян – їхній дух, душу і тіло – до повернення Христа на землю (в. 23). Хоча послання Павла до цієї церкви містять багато різних настанов, його роздуми про освячення та їхню готовність до вічності показують, що успіх у житті тих, про кого ми піклуємося, зрештою, залежить від Бога (1 Кор. 3:6).
Як Бог допомагав вам зростати в Ньому? Чиє духовне становлення вам потрібно довірити Йому?
Небесний Отче, дякую, що Ти був начальником і виконавцем мого духовного зростання. Допоможи мені завжди довіряти Тобі цю добру працю.
Автор: Кірстен Холмберг
“І не міг народ розпізнати голосу поклику радости від голосу плачу”. — Ездри 3:13
Переживши три втрати всього за чотири тижні, родина Анжели була вбита горем. Після однієї з них, раптової смерті племінника, Анжела і дві її сестри три дні провели на кухні за столом, виходячи тільки, щоб дещо купити, замовити їжу і бути присутніми на похороні. Оплакуючи смерть Мейсона, вони втішалися фотографіями УЗД, на яких було знято нове життя, що росте в молодшій із сестер.
Згодом Анжела знайшла надію та розраду в старозавітній книзі Ездри. Там розповідається, як Божий народ повернувся до Єрусалима після того, як вавилонська армія зруйнувала храм і виселила людей із їхнього улюбленого міста (див. Езд. 1). Тепер храм відновлювався і люди радісно славили Бога (Езд. 3:10-11). Але серед радісних криків було чутно і плач тих, хто пам’ятав життя до вигнання (в. 12).
Один вірш особливо втішив Анжелу: “І не міг народ розпізнати голосу поклику радости від голосу плачу народу, бо народ сильно викликував” (в. 13). Вона усвідомила, що навіть серед глибокого смутку можна знайти місце для радості.
Можливо, ви теж засмучені через смерть дорогих людей або оплакуєте інші втрати. Якщо так, то нехай ваші сумні зітхання підносяться до Бога разом із проявами радості. Він чує нас і приймає у Свої обійми.
Як ви вважаєте, чому ми можемо одночасно відчувати радість та смуток? Як ви можете сьогодні культивувати в собі радість?
Люблячий Боже, у цьому світі ми відчуваємо біль та страждання. Запали в нас радість. Ми звертаємося до Тебе за надією та миром.
Автор: Емі Бушер Пай
“Так говорить Господь Бог до цих кісток: Ось Я введу у вас духа – і ви оживете”. — Єзекіїля 37:5
Четвертого листопада 1966 року в італійській Флоренції сталася руйнівна повінь, через яку відомий шедевр Джорджо Вазарі “Таємна вечеря” дванадцять годин пролежав під товстим шаром бруду. Фарби розм’якли, дерев’яна рамка набухла. Багато хто вважав, що картина відновленню не підлягає. Проте після п’ятдесяти років старанної праці фахівці з реставрації та волонтери представили світові відновлене полотно.
Коли Ізраїль був захоплений вавилонянами, народ впав у розпач. Скрізь панували смерть і руїни (див. Плач 1). Під час цього періоду потрясінь Бог привів пророка Єзекіїля в пустельну долину і показав йому видіння, в якому вся долина була наповнена сухими кістками. “Чи оживуть оці кості?” – запитав Бог. “Господи Боже, – Ти знаєш!” – відповів Єзекіїль. Тоді Бог наказав йому промовити пророцтво над кістками. “І пророкував я, як наказано. І знявся шум, коли я пророкував, і ось гуркіт, а кості зближалися, кістка до кістки своєї”, – розповідає він (в. 7). Через це видіння Бог показав, що тільки Він може відновити Ізраїль.
Коли нам здається, що все в житті знищено і не підлягає відновленню, Бог запевняє, що Він може зібрати докупи те, що було розбите. Він дарує нам друге дихання та нове життя.
Що у вашому житті зіпсовано чи зруйновано? Як ви можете довірити Богові відновлення?
Боже, багато чого в моєму житті, здається, ніколи не відновиться. Я намагався виправити все, але переконався, що можу сподіватися тільки на Тебе.
Автор: Кім’я Лодер (гість)
“Я Господом тішитись буду… радітиму Богом спасіння свого”. — Авакума 3:18
“Я знаю, що тато скоро буде вдома, тому що він надіслав мені квіти”. Так сказала мамі моя семирічна сестричка, коли тато зник безвісти на війні. Перед від’їздом він замовив квіти з доставкою додому в день її народження. Замовлення прибуло в призначений час, а про тата не було жодної звістки. Але дівчинка мала рацію. Тато справді повернувся додому. Він дивом зостався живим у жорстокому бою. У неї ще й досі зберігається ваза з-під тих квітів, як нагадування про те, що ніколи не треба втрачати надію.
Іноді в нашому гріховному, зіпсованому світі це непросто. Батьки не завжди повертаються, і дитячі бажання не завжди виконуються. Однак Бог дає нам надію. Пророк Авакум передбачив вавилонське вторгнення до Юдеї (Ав. 1:6; див. 2 Цар. 24), але при цьому наголосив, що Господь завжди добрий (Ав. 1:12-13). Пам’ятаючи про Боже милосердя до Свого народу в минулому, Авакум проголосив: “Коли б фіґове дерево не зацвіло, і не було б урожаю в виноградниках, обманило зайняття оливкою, а поле їжі не вродило б, позникала отара з кошари і не стало б в оборах худоби, – то я Господом тішитись буду й тоді, радітиму Богом спасіння свого” (Ав. 3:17-18).
Деякі тлумачі вважають, що ім’я Авакум означає “притискатися” або “триматися”. Будемо триматися Бога як найголовнішої надії та радості, якими б не були випробування, бо Він Сам тримає нас і ніколи не відпустить.
Як радість у Господі допомагає вам у важкі часи? Як ви можете прославити Його сьогодні?
Небесний Отче, яким би важким не був шлях, я знаю: з Тобою на мене чекає світле майбутнє. Дякую Тобі.
Автор: Джеймс Бенкс
