Церква Божої Слави

“Та начальник чашників не пам’ятав про Йосипа, та й забув за нього”. — Буття 40:23

Слухаючи історії в’язнів, стає зрозумілим, що, ймовірно, найскладнішим для них є ізоляція та самотність. Згідно з дослідженням, до більшості в’язнів, незалежно від часу їхнього перебування за ґратами, друзі або родичі навідуються лише два рази. Для них самотність є постійною дійсністю.

Можна лише уявити, який біль відчував Йосип, сидячи у в’язниці через несправедливе звинувачення в злочині. Втім для нього з’явився проблиск надії. Бог допоміг Йосипу правильно розтлумачити сон в’язня, який виявився слугою фараона. Йосип сказав, що його поновлять на посаді, і попросив, аби той згадав про нього перед фараоном, щоб Йосип міг здобути свободу (Бут. 40:14). Однак слуга фараона “не пам’ятав про Йосипа, та й забув за нього” (в. 23). Отже, Йосип мусив чекати ще два роки. Втім у період очікування, без жодної ознаки на зміну його обставин, Йосип ніколи не був цілковито самотнім, тому що з ним був Бог. Зрештою, слуга фараона згадав про свою обіцянку, і Йосипа звільнили, після того як він правильно розтлумачив сон фараона (Бут. 41:9-14).

Незалежно від обставин, через які ми почуваємося забутими, та почуття самотності, що закрадається в серце, ми можемо триматися за Божу обнадійливу обітницю, дану Його дітям: “Я не забуду про тебе!” (Іс. 49:15).

А ви відчували біль від забутості? Як нагадування про Божу постійну присутність надає втіху?

Небесний Отче, допоможи мені звертатись до Тебе, якщо я почуваюсь забутою, і пам’ятати, що Ти завжди зі мною.

Автор: Ліза Самра