Церква Божої Слави

“І взяв мене Господь від отари, і промовив до мене Господь: Іди, пророкуй”. — Амоса 7:15

У штаті Мічиган росте чотирнадцять мільярдів дерев, більшість з яких є цілком звичайними. Отож, там щорічно проводиться “Полювання на велике дерево” – конкурс на визначення найстаріших і найбільших дерев, які можна вважати живою пам’яткою. Конкурс піднімає звичайні дерева на інший рівень: у будь-якому лісі може бути “лауреат”, який просто чекає, аби його помітили.

На відміну від більшості людей, Бог завжди помічає звичайне. Йому не байдуже до тих, кого не помічають інші. Під час правління Єровоама Бог послав до Ізраїлю простого чоловіка на ім’я Амос, який почав закликати народ відвернутися від зла і прагнути справедливості. Однак його змушували замовкнути. “Ясновидче, іди, утікай собі до Юдиного краю… і там пророкуй”, – з презирством казали люди (Ам. 7:12). Амос же відповів: “Я не пророк, і не син я пророків, – я пастух та оброблювач диких фіґовниць. І взяв мене Господь від отари, і промовив до мене Господь: Іди, пророкуй Моєму народові Ізраїлеві” (вв. 14-15).

Бог знав і помітив Амоса, коли той був звичайним пастухом, який доглядав за стадами та деревами. Через сотні років Господь Ісус помітив і покликав Нафанаїла (Ів. 1:48) і Закхея (Лк. 19:4-5) біля фіґових дерев. Незалежно від того, наскільки маловідомими ми себе відчуваємо, Бог нас бачить, любить і використовує для Своїх цілей.

Чому іноді важко повірити, що Бог бачить вас як особистість? Як Його знання про вас сповіщає вам про Його любов?

Дорогий Боже, дякую, що любиш мене, хоч я і почуваюсь непримітною.

Автор: Карен Пімпо