Церква Божої Слави

“Ось Я стою під дверима та стукаю”. — Об’явлення 3:20

У короткому оповіданні-трилері Фредеріка Брауна “Стук” говориться: “Остання людина на Землі сиділа самотньо в кімнаті. Пролунав стукіт у двері…” Ой! Хто це може бути і що йому треба? Що за таємнича істота прийшла за нею? Тепер вона безумовно не в повній самотності.

І ми теж не самотні.

Церква в Лаодикії чула стукіт у свої двері (Об. 3:20). Що за надприродна Істота до неї прийшла? Її звали Ісус, “Перший і Останній… і Живий” (Об. 1:17-18). Його очі горіли, наче вогонь. Його обличчя було “немов сонце, що світить у силі своїй” (в. 16). Коли апостол Іван побачив блиск Його слави, “то до ніг Йому впав, немов мертвий” (в. 17). Віра в Христа починається зі страху перед Богом.

Ми не самотні, і це також втішає. Ісус Христос – сяйво Божої слави та образ Його іпостасі, Він тримає всесвіт “словом сили Своєї” (Євр. 1:3). Однак Він використовує Свою силу не для того, щоб знищити нас, а щоб являти нам Свою любов. Ось Його слова: “Коли хто почує Мій голос і двері відчинить, Я до нього ввійду, і буду вечеряти з ним, а він зо Мною” (Об. 3:20). Наша віра починається зі страху: хто там за дверима? Але завершується радістю та благословінням. Ісус обіцяє завжди бути поруч із вами, навіть якщо ви залишитеся останньою людиною на Землі. Подяка Богові, що ми не самотні!

Чому силу Христа не можна відокремити від Його любові? Чому те й інше так важливо?

Господи Ісусе, я приймаю Тебе у своє серце та життя.

Автор: Майк Уїттмер