Церква Божої Слави

“Як дитина відлучена в мене душа моя”. — Псалом 130:2

У газетній статті психіатр давав пораду читачці на ім’я Бренда, яка скаржилася на незадоволеність життям. Її амбітні проєкти не склалися, і вона страждала від розчарування. У відповідь психіатр написав, що людина і не повинна бути щасливою. Природою їй призначено “лише виживати і розмножуватися”. Ми приречені бігати за “привабливим, але недосяжним метеликом” щастя. “Дуже небагатьом, – додавав він, – вдавалося досягти задоволення”.

Я уявив, як почувала себе Бренда, прочитавши нігілістичні міркування психіатра, і наскільки інші почуття вона б мала, прочитавши Біблію. У 130-му Псалмі Давид говорить про те, як стати задоволеним. Спочатку він смиренно відкладає свої царські амбіції, вирішує не входити у велике і недосяжне (в. 1). Потім він заспокоює своє серце перед Богом (в. 2), довіряючи своє майбутнє в Його руки (в. 3). Результат прекрасний: його душа заспокоїлася, як врешті заспокоюється дитя, відлучене від материнських грудей (в. 2).

У грішному та зіпсованому світі почуття задоволеності іноді здається недосяжною мрією. Апостол Павло в Посланні до филип’ян 4:11-13 пише, що він навчився бути задоволеним. Але якщо ми вважаємо, що наше призначення – “лише виживати і розмножуватися”, то пошук задоволення схожий на погоню за недосяжним метеликом. Давид показує інший шлях: досягнення задоволення через заспокоєння в присутності Бога.

Коли ви відчуваєте найбільше задоволення? Як ви можете відокремити особливий час, щоб у тиші заспокоюватись перед Богом?

Боже, я заспокоююсь у Тобі, глибокому джерелі мого справжнього задоволення.

Автор: Шерідан Войсі